На повен голос (Рецензія на поетичну збірку В'ячеслава Гука "Шепотіння, лід і гагари")

(Ця рецензія вперше побачила світ у газеті "Кримська світлиця", №6, 2004 р. – 6с. Треба зазначити, що до 2006 року ім'я автор писав за старим правописом. В оформленні обкладинки була використана картина бельгійського сююреаліста Рене Магрітта "Скринька Пандори")

НА ПОВЕН ГОЛОС

Про з'явлення поета можуть сказати кілька рядків, приміром, оцих:

Як голосно мовчить осіння тиша!

Пружний хруст гілки в мокрому саду,

День павутину, в бісері, колише,

Торкнув рум'янець осінь молоду.

Ось так, ніби ненароком, скаже у вірші "Жовтень" В'ячеслав Гук, і віднині він, поет, заворожить нашу увагу. Куди б не спрямовувався в своїх пошуках його талант, будемо чекати від нього свіжого неординарного слова.

Наприкінці минулого року у видавництві "Доля", у Сімферополі, побачила світ четверта збірка поезій В. Гука з дещо незвичайною назвою – "Шепотіння, лід і гагари".

Скажу одразу: збірка, оформлена з особливою поліграфічною любов'ю, приваблює і змістом – у ній немає отієї горезвісної вторинності, образність не заради  самої себе, а майже завжди допомагає донести до читача вагому думку. В наш час, коли модна затуманеність думки стала звичною для багатьох віршувальників, зокрема так званих постмодерністів, поезія В. Гука відзначається точністю слова, його смисловою свіжістю. Читаю, наприклад, етюд "Жах" – і майже фізично відчуваю болючість втрати ліричним героєм близької людини: "Часу мертвого – нерухомий плин... У шухляді – жовкнуть фотокартки, листи. Друже, – вибач, забудь, прости..."На тему часу і катастрофи людських і суспільних доль досить часто натрапляємо і в інших віршах збірки.

Поетична сфера В.Гука – це передовсім та психологічна діалектика, якої він міг учитися – і, безумовно, вчився – у багатьох гарних і різних поетів, але найближчим учителем, на мій погляд, є для нього неповторний у своїй постійній душевній напрузі Микола Бажан. До такої ж виразної концентрації думки прагне й автор "Шепотіння...", хоч концентрує він її трохи інакше, ніж це робить класик. Та ж гра думки, гра інтелекту, спрямована головним чином на трепети душі, на безмежно мінливі й часом таємничі духовні феномени людського життя. Це рефлексійна діалектика, яка, проте, не є самокопанням, а швидше уважним, не позбавленим навіть легкої іронії шуканням реального моменту істини в тихоплинній мінливості станів душі:

Телеграма вривається у життя, –

І за ніч увесь сад покриває іній, –

Нерухомо-спокійний, як спляче дитя,

Як вода у графині.

("Крейцерова соната")

Коротше кажучи, цей поет, який уміє повноголосо співати про погідний "день душі", не хоче затаювати від нас і своїх гіркот, і болів, – всього того, чим, власне, й живе людина. Гадаю, в нашу літературу прийшов іще один цікавий поет зі своїми темами, зі своєю культурою вірша. І хочеться побажати йому нелегкого сходження на вершини сонцесяйної Поезії.

Василь Латанський, Заслужений працівник культури АР Крим

Ось декілька віршів із "Шепотінь...":

Напередодні

Паровоз зупиняється в полі. Сонно

Дощ тупцює іржавим дахом

Переповненого вагона –

Зсідок крику – в кантаті Баха.

Переїзд позбавляє мозок

Заспокоєнь. Жаскі сновиди.

День на вікнах малює сльози

Невиплаканої обиди.

Відчувається масштаб – розмір

Катастрофи, якої свідком

Ти стаєш, як сльоза на морозі

Стає сердоліком.

...Напередодні – на столі розсипаний агрус;

Проміння висвітлює тіней танок,

Гравюри, де увічнені Цезар – Август,

Люстро, обмотане тарлатаном.

ARGENTUM

Перехід рідини в ствердіння

Льоду, що має властивість криці.

Обози застрягли колесами в глині

На навмисне засвіченій фотоплівці.

Це все, що групується в тло, складає

Скупчення, дрейфуючи в млі льодини.

Дріб барабанний дротом єднає

Ахкання, зойк людини,

Кульбаб бавовну, дагеротипи

Родини на стінах, де всі шпалери

Виблякли, перетворилися на схрипи

Колись юного голосу офіцера...

Садибу, меблі вже встигли перезакласти,

Носії виносять речі, підбадьорювані агентом.

День на очі, на рот накладає пластир:

Ferrum – Argentum

Крові. Корок пляшки, парфумів важкі флакони,

Анонімний  лист, що надіслав мерзотник;

Цинізм, – від якого душа холоне,

Дощу, слухавки дотик

До вуха, в якому – шматок розмови,

Нерозчуті слова, недослухана сповідь –

Перетворилися на матерію, колір,

На скойку вуха, що звуки ловить...

На пухлину залоз,  залізничні палі,

На візу, що виїхати надає право,

На виснажену постать робітниці, пралі,

На уніформу найманця, костоправа.

Як доказ безвиході – бланки. Бронхи,

Підшиті до справи, змотані в вузол, –

Шмат льоду, шанець ротів, ополонка.

Куля, загнана києм у лузу!..

1914

Зривається із губ забуте слово,

Так із сідала  – у небо – голуби,

І мокне неодвіяна полова,

Пяний як хлющ ллє дощ упродовж доби.

Години переходять плавко в роки,

І рік за роком - у круговерті днів,

Тепло гнізда чекають теплі крокви,

І синява вбирає голубів.

Цілує сонце у солоні губи,

Під стелею кружляє легкий пил...

Живицею пропахли теплі зруби,

Мережливий, у хмарах, небосхил.

Остюки з вовни вибирають пальці,

Час припиняє у майбутнє хід,

Овеча вовна золотиться в прядці,

І пахне свіжовипечений хліб.

In the Sky

Смерть застає у повітрі літак: пілота.

Снаряда у хвості – прегидкий вибух,

По обличчю – стікаючі краплі поту,

Гарячі й солоні, – останній віддих –

І штурвал уже не слухається. Руки

Якось самі натискають відповідні кнопки,

Сходять на ніщо побічні звуки –

Сірі і довгі сибірські сопки.

Сни – кохання – розрив – болото –

Землі запобігти не можна: танки.

Як лезом, зрізані сосни. Рота

Новобранців, відшукуюча останки.

(Більше – тут: www.guk-ukr-lit.ucoz.ua)